Вт, 18.09.2018, 23:18
Вітаю Вас Гість | RSS

ЗЗСО І-ІІІ ступенів смт Цумань

Меню сайту
Головна » 2018 » Серпень » 29 » 1 вересня 1988 -1 вересня 2018 року
10:30
1 вересня 1988 -1 вересня 2018 року

1 вересня 1988 року - 1 вересня 2018 року

До рідної школи ведуть всі дороги,
А школа чекає на рідних дітей.
Відкиньте всі справи, забудьте тривоги,
Приїдьте, приходьте на наш ювілей.

Світла пам'ять про  Миколу Семеновича Різниченка

 У Цумані є багато людей, імена яких знають, пам’ятають і шанують односельчани.  Серед наших земляків особливої уваги заслуговують Власенко Дмитро Дем’янович і Різниченко Микола Семенович.

Учитель і учень,  і директор. Власенко Д. Д. був учителем Різниченка М. С. Це про Власенка Д.Д. цуманчани говорять з гордістю і великою шаною: «Оце був директор! Таких уже не буде!» За що ж заслужив такі слова Дмитро Дем’янович? Певно, за те, що був людиною великої порядності, ерудиції, надзвичайної чесності і працелюбності, людиною, яка найбільше в житті любила школу і учнів. Якось у Ганни Іванівни Власенко запитали, кого і що найбільше любить її чоловік. Вона відповіла: «Він любить школу і тільки школу». Ось таким був Дмитро Дем’янович, учитель і наставник Різниченка Миколи Семеновича, гідного продовжувача справи Великого директора Цуманської школи. Понад двадцять років він був на посаді директора школи.

Різниченко М.С. має теж більше двадцяти років директорського стажу. Хто ж він такий і за що дякують йому односельчани?

        Сім’я Різниченків – вдова і двоє малолітніх дітей – прибула на Волинь з Сумської області, рятуючись від голоду. Спочатку поселились в селі Скреготівка Ківерцівського району. Та після жахливого випадку(в хаті Різниченків сталася перестрілка дільничого міліціонера і «хлопців з лісу») Микола став умовляти матір перебратися в інше місце. Так Микола Семенович з мамою і сестрою стали цуманчанами. Микола прийшов у 8 клас Цуманської середньої школи. Саме тут зустрівся з Власенком Дмитром Дем’яновичем, який сприяв формуванню кращих рис характеру Миколи Семеновича.

У 1955 році Микола закінчив Цуманську середню школу. Це був четвертий випуск цього навчального закладу. Микола Семенович навчався у класі, який був улюбленим класом директора Власенка. Учні надзвичайно прагнули досягнути своєї мети, старанно вчилися, мріяли знайти своє місце у суспільстві. У цьому ж 1955 році після закінчення школи Микола, не чекаючи повістки, добровольцем іде служити до лав Радянської армії. Після демобілізації у 1958 році Власенко Д.Д. запросив Різниченка М.С. працювати у школі лаборантом. Ось так розпочався трудовий шлях майбутнього директора. Згодом Микола Семенович став учителем трудового навчання та студентом Луцького педагогічного інституту, факультету природничих наук, який успішно закінчив. Найбільше запам’яталася вчителям і учням надзвичайна працелюбність Миколи Семеновича, його енергійність, відданість справі. Його мама часто жалілася, що дуже рідко бачиться із сином вдома, бо той весь час знаходиться у школі. Після уроків демонструє документальні фільми, запрошуючи на перегляд, жартує: «Сьогодні о 18 годині буде нове індійське кіно». Демонструючи фільми, охоче показує бажаючим, як працює кіноапарат, тому у нього завжди було багато помічників.

У 1955 році після закінчення педвузу у Цуманську школу приїхала молода вчителька Лєвашова Раїса Іванівна. Приїхала з думкою, що швидко повернеться додому, в Росію, бо не знає ні мови української, ні місцевих звичаїв. Та доля розпорядилася зовсім по іншому. У 1960 році вона стала дружиною Миколи Семеновича. Через 9 років у сім’ї з’явився син Олександр. Різниченки прожили у парі 54 роки, вже у зрілому віці взяли шлюб у церкві.

Не стало Миколи Семеновича 11 січня 2014 року. Дивлячись на добротний будинок, дерева та квіти навколо нього, мимоволі згадуєш золоті руки Миколи Семеновича і його добрі справи на землі. І оті прекрасні слова, сказані про Власенка Д.Д. заслужено можна сказати і про Різниченка Миколу Семеновича. Це була людина високої порядності,великої ерудиції, надзвичайної чесності і працелюбності. Людина, яка понад усе любила школу, свою Раєчку і життя.

Він любив життя і жив так, щоб залишити гарний слід на Землі. І досягнув цього. Нове приміщення Цуманської школи-це заслуга Різниченка Миколи Семеновича. Та великій будові передувала довга і виснажлива праця. Добудова чотирьох класів в старому корпусі школи., будівництво шкільної майстерні, військового кабінету, бібліотеки. Все це робилося силами педагогічного колективу, організованого Миколою Семеновичем. Цумань розширювався, зростала кількість учнів і школа потребувала більшого простору. Завдяки Миколі Семеновичу була створена документація, а потім розпочалося будівництво триповерхового приміщення нової школи. Це Микола Семенович їздить, дзвонить, і пише в різні інстанції щодо поліпшеного планування новобудови. Це Микола Семенович у кабінеті директора школи переглядає, перепровіряє схеми, креслення будівництва. Це Микола Семенович водить своїх колег – учителів по майбутніх кабінетах і планує їх оснащення, яке сприятиме навчально-виховному процесу. Це у кабінеті Миколи Семеновича стоять постійно гумові чоботи, в які він перевзувається після роботи і місить грязюку новобудови, спускається у підвал, де знає кожен закапелок, кожну трубу, кожен провід, піднімається на поверхи, слідкує за термінами виконання робіт на об’єктах. Кругом сам, не відриваючи нікого від учительської роботи. Він не чекав подяки за свої справи, за неоплачені години, власні витрати. Він мріяв про нову школу для дітей і мрія збулася . 1 вересня 1988 року було відкрито новий корпус школи. 

Керівництво оцінило педагогічну діяльність Різниченка М.С., його управлінську майстерність. Микола Семенович мав багато подяк, грамот за сумлінну працю, був Відмінником народної освіти. Та найбільшою вдячністю за його справи залишаються гарні слова подяки цуманчан за нову школу, в будівництво якої Микола Семенович вклав частину свого життя.

Високо оцінив заслуги свого учня і Власенко Д.Д., приїжджаючи на зустріч з випускниками.

Саме про таких людей як Різниченко Микола Семенович писав російський класик: «…земля, когда б таких людей ти иногда не посылала б миру, заглохла б нива жизни!» Цілком справедливі слова. І добре, якби було в нашій країні більше таких людей, людей справи, а не слів. Світла пам’ять Різниченку Миколі Семеновичу, Великій людині – людині справи.

Лінчук Ніна Панасівна,  заступник директора з навчально- виховної роботи 1985-1997 років. 

 

 


 

 

Переглядів: 110 | Додав: lesya_zubenko | Рейтинг: 4.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Статистика

Зараз на сайті 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Відвідувачі
Друзі сайту
Пошук

Copyright MyCorp © 2018